Чи є помилки в Біблії?

Біблія не може помилятися, оскільки це Слово Боже, а Бог помилятися не може. Це не означає, що не існує труднощів у розумінні Біблії, але існуючі труднощі не стосуються Божого досконалого відкриття, вони стосуються нашого недосконалого розуміння Божої істини. Історія біблійної критики показує, що Біблія не помиляється, на відміну від її критиків. Більшість же проблем підпадає під одну з нижченаведених категорій.

Помилкове припущення, що непояснене в Біблії не може бути поясненим

Коли науковець зустрічається з аномалією в природі, він не відкладає подальші наукові досліди. Радше, непояснене стимулює подальше вивчення. Колись науковці не могли пояснити існування метеоритів, затемнень, торнадо, ураганів та землетрусів. Донедавна науковці не знали, як джмелі можуть літати. Наполегливість і терпіння допомогли людям розгадати всі ці таємниці. Науковці досі не знають, як може існувати життя в термічних западинах у морських глибинах. Але ніхто з них не викидає білий прапор й не кричить: „Протиріччя!” Подібно до цього, справжній біблійний дослідник підходить до Біблії з таким самим припущенням, що непояснене має відповіді. Колись критики висловлювали думки з приводу того, що Мойсей не міг бути автором перших п’яти книг Біблії, оскільки культура, в якій жив Мойсей, не знала писемності. Зараз ми знаємо, що писемність була винайдена ще за тисячі років до Мойсея. Також критики колись вірили, що біблійні посилання на хіттеян були повною вигадкою. Народ під такою назвою ніколи не існував. Але в наші дні в Туреччині було знайдено хіттеянську національну бібліотеку. Таким чином, ми маємо підстави вірити, що непояснені явища в Писанні будуть пояснені пізніше.

Помилкове припущення, що Біблія винна в помилках, якщо не буде доведено протилежне

Багато критиків схильні вважати, що Біблія помиляється, аж до поки не буде доведено, що це не так. Проте, як підозрюваний у злочині користується презумпцією невинності, так само і Біблія має право, щоб до неї ставилися щонайменше з такою ж серйозністю, як і до іншої літератури, яка претендує на істинність. Це єдиний можливий підхід до усіх людських відносин: якби це було не так, життя стало б неможливим. Якби ми не довіряли дорожнім знакам та регулювальним сигналам, то напевно були б вже мертвими ще до того, як встигли довести їхню хибність. Якби ми припускали, що етикетки на їжі наклеєні неправильно, то мали б відкрити усі консерви та пакети перед тим, як їх купити. Так само й у випадку з Біблією, як з будь-якою іншою книгою, слід вважати, що вона повідомляє нам саме те, що її автори сказали, пережили чи почули. Але недоброзичливі критики підходять з протилежними припущеннями. Тому не дивно, що вони роблять висновки, що Біблія повна помилок.

Плутання наших помилкових тлумачень з безпомилковим Божим відкриттям

Ісус підтвердив, що „Писання не може порушене бути” (Ів. 10:35). Як безпомилкова книга Біблія також незмінна. Ісус об’явив: „Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все” (Мт. 5:18; Лк. 16:17). Писання також має найвищий авторитет, за яким залишається останнє слово в усьому, чого воно торкається. Ісус використовував Біблію, щоб протистояти спокусам (Мт. 4:4, 7, 10), щоб розв’язувати доктринальні суперечки (Мт. 21:42) та відстоювати свою владу (Мр. 11:17). Іноді біблійне вчення спирається на незначну історичну деталь (Євр. 7:4-10), слово або фразу (Дії 15:13-17), або ж різницю між одниною та множиною (Гал. 3:16). Але на відміну від безпомилкового Божого Слова, людські тлумачення не є такими. Незважаючи на досконалість Біблії (Пс. 18:8), аж до поки існує недосконала людина, будуть неправильні тлумачення Божого Слова та помилкові погляди на Його світ. Зважаючи на це, нам не слід поспішно припускати, що останнє слово залишається за поглядами, які панують у сучасній науці. Деякі з учорашніх незаперечних законів сприймаються сьогоднішніми науковцями як помилки. Отож, можна очікувати, що виникнуть протиріччя між популярними думками в науці та широко прийнятими тлумаченнями Біблії. Але цього недостатньо для доказу того, що існує справжне протиріччя.

Нездатність зрозуміти контекст

Найпоширеніша помилка усіх тлумачів Біблії, включаючи і деяких критично налаштованих науковців, – це прочитання тексту поза його належним контекстом. Як сказано в прислів’ї: „Текст без контексту – лише відмовка”. В такий неналежний спосіб з Біблії можна вивести будь-що. У Біблії сказано „Нема Бога!” (Пс. 13:1). Звісно, контекст цього вірша такий: „Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!”. Хтось може сказати, що Ісус застерігав нас не противитися злому (Мт. 5:39), але не повинен бути проігнорованим „антикаральний” контекст, в якому Він зробив цю заяву. Багато-хто розуміє слова Христа „Хто просить у тебе, то дай”, так, ніби ми повинні дати зброю малій дитині, якщо та попросить. Нездатність зрозуміти, що значення тексту визначається контекстом – основний гріх тих, хто прискіпується до Біблії.

Тлумачення проблемних уривків у світлі зрозумілих

Деякі уривки важко зрозуміти або ж здається, що вони протирічать якійсь іншій частині Писання. Здається, Яків в своєму посланні каже про спасіння через діла (Як. 2:14-26), тоді як Павло навчає, що спасіння дається по благодаті. Він каже про християн: „…спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився” (Еф. 2:8-9; Рим. 4:5). Але контекст показує, що Павло говорить про виправдання перед Богом (лише через віру), тоді як Яків посилається на виправдання перед людьми (тими, хто може бачити лише наші вчинки). І Яків і Павло разом говорять про плідність, яка завжди присутня в житті тих, хто любить Бога.

Варто пам’ятати, що Біблія містить людські характеристики

За винятком незначних частин, як наприклад Десять Заповідей, які були „писані Божим перстом” (Вих. 31:18), решту Біблії не було просто надиктовано. Священописателі не були секретарями Духа Святого. Вони були людьми, які писали, застосовуючи свій власний літературний стиль та індивідуальні особливості. Ці автори іноді використовували людські джерела для написання свого матеріалу (І.Нав. 10:13; Дії 17:28; 1 Кор. 15:33; Tиту 1:12). По суті, кожна книга Біблії – це витвір одного з сорока людських авторів. Біблії також властиві різні людські літературні стилі. Автори пишуть з точки зору спостерігачів (І.Нав. 1:15). Вони також передають людський спосіб мислення, включаючи притаманну усім часткову втрату пам’яті (1 Кор. 1:14-16), людські емоції (Гал. 4:14). Біблія описує особливі людські інтереси. Осія був зацікавлений у сільському господарстві, Лука – в медичній сфері, Яків любив природу. Подібно до Христа, Біблія цілковито олюднена і, тим не менше, безпомилкова. Ігнорування людського фактору в Біблії може привести до нездорових сумнівів у її цільності, очікування від неї вищого рівня вираження думок, аніж це властиво людському документу. Це стане очевиднішим, коли ми будемо розглядати наступні помилки критиків.

Помилкове припущення, що неповна розповідь – це помилкова розповідь

Критики часто перестрибують до висновку, що неповна розповідь – помилкова. Проте це не так. Якби це було правдою, то більшість того, що колись було розказано, вважалося б помилкою, оскільки рідко коли час або місце дозволяють скласти абсолютно повну розповідь.

Приклад неповного наведення відомого сповідання Петра в Євангеліях від Матвія, Марка та Луки:

Мв. 16:16: "Ти Христос, Син Бога Живого!"
Мр. 8:29: "Ти Христос!".
Лк. 9:20: "За Христа Божого!"

Навіть Десять Заповідей, які були „писані Божим перстом” (Повт. 9:10), звучать дещо інакше, коли згадуються вдруге (2 М. 20:8-11 та 5 М. 5:12-15). Існує багато відмінностей між тим, як книги Царів та Хронік описують одні й ті самі події, проте вони не містять протиріч щодо самих подій.

Помилкове припущення, що Старозавітні цитати, які містяться у Новому Завіті повинні бути дослівними

Критики часто вказують на варіації використаних у Новому завіті старозавітних текстів, як на доказ помилки. Вони забувають, що будь-яке посилання не обов’язково повинне бути точною цитатою. Іноді ми використовуємо непряму цитату, а часом – пряму. Для літературного стилю того часу (як і для нашого) було цілком припустимо представити суть заяви без точної подачі оригінальних слів. Одне й те ж значення можна передати без використання одних й тих самих мовних виразів.

Варіації цитат Старого Завіту у Новому Завіті, в свою чергу, поділяються на різні категорії. Іноді відбувається зміна промовця. Наприклад, Захарія записує слова Господа: „І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи” (12:10). Коли це процитовано в Новому Завіті, це промовляє Іван, а не Бог. Тому це звучить як „Дивитися будуть на Того, Кого прокололи” (Ів. 19:37).

В інших випадках священописателі цитують лише частину старозавітного тексту. Ісус зробив це в синагозі свого міста Назарета (Лк. 4:18-19 посилаючись на Іс. 61:1-2). Насправді, Він зупинився на половині речення і якби прочитав далі, то не зміг би проголосити Свою головну думку: „Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!” (вірш 21). Друга частина речення „та день помсти для нашого Бога” (Іс.61:1-2) стосується Його другого приходу.

Іноді Новий Завіт перефразовує або узагальнює старозавітний текст (Мт. 2:6). Інколи поєднуються два тексти в один (Мт. 27:9-10). Часом згадується основна ідея без цитування конкретного тексту. Наприклад, Матвій згадує про Христа: „А прибувши, оселився у місті, на ім'я Назарет, щоб збулося пророками сказане, що Він Назарянин буде званий” (Мт. 2:23). Зауважте, що Матвій не посилається на якогось конкретного пророка, радше на „пророків” в цілому. Низка текстів говорить про покору Месії. У часи Ісуса в Ізраїлі походити із Назарету, бути назарянином означало належність до низького класу.

Помилкове припущення, що розбіжності у розповідях – доказ помилковості

Різниця у двох або більше розповідях про одну й ту саму подію не означає, що вони взаємовиключні. В Мт. 28:5 сказано, що був один ангол біля могили після воскресіння; тоді як Іван повідомляє, що їх було два (Ів. 20:12). Але даний випадок не є прикладом протиречивих свідчень. Безпомилкове математичне правило легко вирішує цю проблему: де є два, там завжди є один. Матвій не каже, що там був лише один ангол. Також там міг бути один ангол біля могили в один момент цього незвичайного ранку, і два – в інший. Щоб внести протиріччя між розповідями Матвія та Івана, треба додати слово „лише”. Але якщо критик підходить до цих текстів, щоб показати їх протиріччя, то проблема в очевидь не в Біблії, а в ньому.

Подібно до цього, в Матвія 27:5 читаємо, що Юда повісився. Проте Лука говорить, що „впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось” (Дії 1:18). Знову, ці розповіді не виключають одна одну. Якщо Юда повісився на дереві над обривом або ровом у тій скелистій місцевості, і його тіло впало на гостре каміння внизу, то нутрощі випали б, як докладно й описує Лука.

Помилкове припущення, що Біблія схвалює все, що описує

Помилково думати, що все, що Біблія схвалює усе, що в ній описано. Вся Біблія правдива (Ів. 17:17), але в ній записано про обман, наприклад, диявола (Бут. 3:4; Ів. 8:44) або Рахав (І.Нав. 2:4). Цілковита натхненність Біблії полягає у тому, що вона подає все безпомилково та правдиво, навіть обман та помилки грішних людей. Істина Писання криється в тому, що воно відкриває, а не в тому що воно описує. Якщо забути про цю відмінність, можна прийти до хибних висновків, що Біблія навчає аморальності, описуючи гріх Давида (2 Сам. 11:4), що вона схвалює полігамію, описуючи вчинки Соломона (1 Цар. 11:3), або вона підтверджує атеїзм, оскільки цитує безумного, який каже: „Нема Бога!” (Пс. 13:1).

Варто пам’ятати, що Біблія – не технічна книга

Щоб бути істинним, не обов’язково використовувати властиву вченим технічну, або так звану „наукову” мову. Біблія написана для звичайної людини будь-якого віку, і тому вона використовує звичайну, щоденну мову. Використання простої, ненаукової мови, не робить Біблію антинауковою, вона просто донаукова. Писання було створено в стародавні часи за старими стандартами, і було б анахронічно переносити на нього сучасні наукові стандарти. Проте, словосполучення "сонце стало” (І.Нав. 10:12) не можна назвати менш науковим, аніж "сонце сходить” (І.Нав. 1:15). Метеорологи й досі використовують терміни „схід” та „захід”, говорячи про час доби.

Помилкове припущення, що округлені числа – це помилка

Як і в повсякденній мові, в Біблії зустрічаються округленні числа (І.Нав. 3:4; 4:13). Наприклад, коли йдеться про діаметр, написано, що він складає приблизно третину довжини кола (1 Цар. 7:23). Тоді як технічно це лише приблизне значення (Ліндселл, 165-66). З позиції технологічного суспільства це може виглядати неточністю називати число "3.14159265", як „3”, але це не помилка. Так само можна ставитися і до „литого моря” (2 Хр. 4:2) в старому єврейському храмі, хоча цього не достатньо для комп’ютера в сучасній ракеті. Ми не повинні очікувати, що актори в спектаклі Шекспіра матимуть наручні годинники, а люди в донаукову еру будуть використовувати точні числа.

Нехтування прийомами

Людська мова не обмежена лише однією формою. Тому немає підстав вважати, що у богонатхненній Книзі був використаний лише один жанр. У Біблії зустрічається низка літературних прийомів. Книги Йова, Псалми та Книга Приповістей повністю написані як поетичні. Синоптичні Євангелії містять притчі. У 4 розділі послання до Галатів Павло використовує алегорію. Новий Завіт сповнений метафор (2 Кор. 3:2-3; Як. 3:6), порівнянь (Мт. 20:1; Як. 1:6), гіпербол (Ів. 21:25; 2 Кор. 3:2; Кол. 1:23). Ісус використовував іронію (Мт. 19:24; 23:24). Стилістичні прийоми – це звичне явище у Біблії.

Для біблійного автора використання стилістичних прийомів цілком прийнятне, але для читача було б помилкою сприймати стилістичні прийоми буквально. Очевидно, що коли у Біблії йдеться про віруючого, який ховається в тіні Божих „крил” (Пс. 35:8), це не означає, що Бог – крилатий птах. Коли в Біблії сказано, що Бог „прокидається” (Пс. 43:24), так начебто Він спав, це означає, що Він починає діяти.

Варто пам’ятати, що тільки оригінальний текст безпомилковий

В копіях Біблії, зроблених через століття після написання оригіналів, були знайдені помилки. Бог надихнув оригінальні тексти Писання, але не копії. Тому лише оригінали безпомилкові. Богонатхненність не гарантує, що в копіях не буде помилок, особливо якщо копії зроблені з копій, які були зроблені з копій, які були зроблені з копій. Наприклад, у версії Короля Якова (KJV) у 2 Цар. 8:26 наводиться вік царя Ахазії, у який він зацарював – 22 роки. В той час коли 2 книга Хронік 22:2 подає інший вік – 42 роки. Старший вік не може бути правильним, або ж Ахазія мав бути старшим за свого батька. Цей випадок – очевидний приклад помилки переписувача, але він не змінює непогрішимості оригіналу.

По-перше, це помилки в копіях, а не оригіналах. По-друге, це незначні помилки (переважно в іменах або числах), які не впливають на жодне вчення. По-третє, ці помилки переписувачів відносно нечисленні. По-четверте, як правило, завдяки контексту або іншій копії ми можемо знати, де криється помилка. Наприклад, випадок з Ахазією, якому могло бути лише 22 роки. В решті решт, незважаючи на помилки переписувача, головний зміст послання залишається очевидним. Наприклад, якщо ви отримали лист з таким текстом, чи могли б ви здогадатися, що ви можете отримати якісь гроші?

„#и виграли мільйонів”.

Не дивлячись на помилку в першому слові, повний зміст послання залишається очевидним: ви стали на 20 мільйонів багатшим.

„В# виграли мільйонів”.

Що більше існує помилок такого характеру (у різних місцях тексту), то впевненішими ви можете бути щодо оригінального послання. Ось чому помилки переписувачів у біблійних манускриптах не впливають на головне послання Біблії.

Плутання загальних тверджень з універсальними

Як будь-яка література, Біблія вдається до узагальнень. Вони часто зустрічаються в Книзі Приповістей. Вислови цієї книги, по своїй суті, дають загальний напрямок, а не універсальну впевненість. Це правила життя, але правила мають винятки. В Пр. 16:7 сказано: „Як дороги людини Господь уподобає, то й її ворогів Він замирює з нею”. Очевидно, що це було задумано не як універсальна істина. Павло догоджав Господу, та його вороги вкаменували його (Дії 14:19). Ісус догоджав Господу, але Його вороги розіп’яли Його. Проте, це загальна істина: догоджаючи Господу, людина може зменшити протистояння своїх ворогів.

Приповісті – це мудрість (загальний напрямок), а не закон (універсальне зобов’язуюче правило). Коли Біблія проголошує „будьте святі, бо святий Я” (Лев. 11:45), тут не може бути винятків. Святість, милосердя, любов, істина та справедливість коріняться в самій природі незмінного Бога. Але книги мудрості застосовують Божі універсальні істини до мінливих обставин життя.

Варто пам’ятати, що останні відкриття перевершують попередні

Іноді критики не розпізнають поступове відкриття. Бог не відкриває все одразу, також Він не встановлює однакові умови для кожного періоду історії. Деякі з Його останніх одкровень перевершують більш ранні заяви. Критики Біблії іноді плутають зміну одкровення з помилкою. Немає жодного протиріччя у тому, що батько дозволить маленькій дитині їсти руками, а від дорослої вимагатиме користуватися ложкою та виделкою. Це прогресивне відкриття, у яких повеління відповідають обставинам.

Був час, коли Бог випробовував людину забороною вживати плоди з дерева знання добра й зла, яке росло в Едені (Бут. 2:16-17). Ця заборона вже не діє, але не протирічить пізнішим відкриттям. Також був період (під час Мойсеєвого закону), коли Бог повелів приносити тварин у жертву за людський гріх. Проте, коли Христос приніс досконалу жертву за гріх (Євр. 10:11-14), це старозавітне повеління втратило свою чинність. Насправді немає протиріччя між попередніми та останніми повеліннями.

Звичайно, Бог не може змінити Свої заповіді, які стосуються Його незмінної природи (Мал. 3:6; Євр. 6:18). Наприклад, тому що Бог є любов (1 Ів. 4:16), Він не може звеліти, щоб ми ненавиділи Його. Так само Він не може наказати те, що протирічить логіці, наприклад, водночас приносити і не приносити жертву за гріх. Але, не зважаючи на ці моральні та логічні обмеження, Бог дав нам непротиречиві поступові відкриття, які поза належним контекстом та обрамленням можуть виглядати як протиріччя. Але так само помилково було б вважати, що батько протирічить самому собі, коли дозволяє 16-річній дитині лягати спати пізніше, ніж 6-річній.

Підведемо підсумок: Біблія не може помилятися, на відміну від її критиків. Боже відкриття не містить помилок, але наше розуміння Писання може бути хибним. Таким чином, коли ми зустрічаємося зі складними для тлумачення місцями в Біблії, варто прислухатися до поради Св. Августина: „Якщо ми збентежені будь-яким видимим протиріччям в Писанні, ми не повинні казати, що автор цієї книги помилився; але, що [1] рукопис містить помилку, або [2] переклад неправильний, або [3] ми не зрозуміли” (Augustine, City of God 11.5).

Посилання

G. L. Archer, Jr., An Encyclopedia of Biblical Difficulties
W. Arndt, Bible Difficulties
---, Does the Bible Contradict Itself?
Augustine, City of God.
Augustine, Reply to Faustus the Manichaean, in P. Schaff, ed., A Select Library of the Nicene and Ante-Nicene Fathers of the Christian Church
N. L. Geisler, "The Concept of Truth in the Inerrancy Debate," ., October-December 1980
---and T. Howe, When Critics Ask
---and W. E. Nix, General Introduction to the Bible
J. W. Haley, Alleged Discrepancies of the Bible
H. Lindsell, The Battle for the Bible
J. Orr, The Problems of the Old Testament Considered with Reference to Recent Criticism
J. R. Rice, Our God-Breathed Book-The Bible
E. Thiele, The Mysterious Numbers of the Kings of Israel
R. Tuck, ed., A Handbook of Biblical Difficulties
R. D. Wilson, A Scientific Investigation of the Old Testament